Російської культури тут не було: як створювали цифровий музей херсонської пам'ятки «Фортеця Тягинь»
-
-
>
-
>
-
>
1235
Тягинка – село Бериславського району на Херсонщині. Як і Херсон, Тягинка опинилась в окупації росіян у 2022 році і так само була деокупована 11 листопада того ж року. Історія села – настільки глибока та цікава, що заслуговує на наявність окремого історико-культурного парку, куди би приїздили люди з усіх куточків світу. Адже саме тут знаходиться фортеця Тягинь — пам'ятка архітектури та історії XIV — XVI століття. До мрії про історико-культурний парк упевнено крокують херсонські громадські діячі разом із науковцями. Вони створили цифрову модель фортеці та віртуальний музей, який спростовує більшість російських історичних міфів щодо Херсонщини.
Тут Росії не було до XVIII століття
Досліджувати фортецю Тягинь починав ще видатний науковець – історик та археолог, засновник Музею старожитностей у Херсоні, який нині називається Херсонський обласний краєзнавчий музей, – Віктор Гошкевич. У 1914 році йому вдалось відкрити частину фортеці – донжон – та дослідити залишки стін городища. Проводити роботи далі завадили і Перша світова війна, і небажання росіян, а тоді Херсонщина перебувала під владою Російської імперії, віднайти щось, що спростовувало би їхні міфи про «исконно русское» та інші російські наративи.
У спогадах Володимир Кедровський, полковник армії УНР, писав: «Віктор Іванович провів багато археологічних розкопин, як сам, так і з участю російських археологів, особливо проф. Б. Фармаковського, який «пограбував Херсонщину», як казав Віктор Іванович, бо все, що було найкращого здобуто при розкопинах, відсилав до Петербургу. Такі «археологічні крадіжки» змушували Віктора Івановича ховати під замок деякі особливо цікаві та рідкісні знахідки, щоб вони не попали до Імператорського Ермітажу. Він болів душею, коли в Херсонщині забирали до Московщини речі, зв'язані з історією краю й народу».
На довгі 100 років роботи на фортеці Тягинь фактично припинились. Принаймні вони були епізодичними – нічого комплексного не проводилось. Лише у 2016-му році Південна Середньовічна експедиція Інституту археології НАН України відновила вивчення пам’ятки у гирлі Тягинки. Експедицію очолила докторка історичних наук Світлана Біляєва. З тих пір експедиції на Тягинь стали регулярними. Організаторкою експедицій, які від 2016 року і до самого масштабного вторгнення росіян в Україну відбувались регулярно, стала Наталя Бімбірайте та ГО «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» разом із партнерами.
Втім, щороку створювати експедиції на Тягинь було важко. Громадські організації і особисто Наталя Бімбірайте робили усе можливе, щоб експедиції були, а інформація про знайдені артефакти популяризувалась. Шукали фінансування, писали проекти, зверталися до влади. У 2021 році гроші на розкопки фортеці зібрали завдяки благодійній ініціативі Центру культурного розвитку «Тотем» місцевих художників.
За весь період експедиція отримала лише один грант – від МЗС Литви у 2018 році, і цільове фінансування на видання наукової монографії – від Херсонської облради у 2021 р. Найбільш плідними організатори вважають 2018, 2020 та 2021 роки. Сюди приїздили студенти Херсонського державного університету під проводом Сергія Нємцева, волонтери з усіх куточків України та інших країн, були і литовські дослідники.
Артефакти, які знаходили в Тягині, вражали. Це і монети початку IX — XV століття польського короля Владислава Варненчика, які карбували у Кракові. Різний посуд, який дає розуміння про наявність високої цивілізації на цих землях вже у XV столітті. Нагадаємо, Росії у той час не існувало — була лише Московія. До створення Російської імперії Петром І ще багато часу: вона постала лише у 1721 році.
Деякі вироби, знайдені на фортеці, мають фрагменти напису грецькими літерами: «Як вони з’явилися на посуді сграфіто, що має візантійське походження — для нас залишається загадкою», — каже Світлана Біляєва.
На території городища в Тягині під час експедицій віднайшли деталі водогону та уламки глиняних труб — вони знову ж таки свідчать про те, що в кінці XIV століття на цих теренах був високий рівень цивілізації. Це вщент розбиває традиційні російські міфи про «дике поле» на цих землях, а головне – підтверджує, що російської культури тут не було:
«Дике поле» — це вигадка, тому що на Півдні України жили кочові й осідлі народи, які мали своє мистецтво, свою історію. Тут Росії не було, до того часу, поки вони не завоювали північне Причорномор’я — а це сталося лише наприкінці XVIII століття під час російсько-турецьких війн», — каже Світлана Біляєва.
В різні роки на території фортеці Тягинь знайшли загалом близько тридцяти монет різної належності: кримськотатарські, генуезькі, польські тощо. У 2021 році, зокрема, знайшли вапнякову плиту із геральдичним знаком. Скоріш за все, він належав представнику християнського литовського княжого роду з найближчого оточення князя Вітовта. У тому ж ювілейному для країни році під час розкопок знайшли булаву XV століття, яка була водночас і зброєю, і символом влади у Литві і Україні, символом наших гетьманів. Саме тоді й вирішили показати знахідки у Києві.
Частину артефактів дивом врятували від розкрадання у Херсоні
Окрім того, що організувати експедиції щороку – це складна і виснажлива робота, колектив організаторів чекали неприємності і під час співпраці з Херсонським обласним краєзнавчим музеєм. Саме туди передавали колекцію артефактів, які знаходили під час розкопок фортеці Тягинь, у 2016 – 2020 роках. Світлана Біляєва, яка керувала експедицією, наполягала: знайдене на Херсонщині має бути представлене у регіоні, збагачуючи колекцію саме херсонського музею. Власне, продовжувала ідеї Віктора Гошкевича, який також волів збагачувати колекцію і лишати її в Херсоні:
«Але щороку ми розуміли, що ці знахідки в музеї складають у якісь сховища, і вони не працюють – жодної виставки, жодної реставрації артефактів за кілька років. Ми почали розуміти, що там діла не буде. І ті, хто в Херсоні, знають, чому так відбувалося, чим дихала тодішня директорка музею. Ми навіть порушували питання, що треба окремо прописувати в законодавстві, що знайдене археологами й передане в музеї має працювати, не лежати у підвалах. Адже одне з головних завдань таких закладів, крім збереження, – це якраз промоція культурної спадщини».
І Віктору Гошкевичу, і сучасним науковцям на заваді стали одні й ті самі люди: росіяни та їхні поплічники на місці. У 2022 році, вже після настання окупації Херсона росіянами, стало очевидно, що багаторічна очільниця музею Тетяна Братченко – зрадниця, яка відкрила двері росіянам, добровільно проводила там «екскурсії», а згодом так само добровільно очолила окупаційну структуру. У жовтні 2022 року їй повідомили про державну зраду в Україні, наразі заочно судять. Сама Братченко перебралась на окупований лівий берег Херсонщини напередодні деокупації Херсона.
Втім, перебралась Братченко разом із частиною колекції музею: росіяни активно розкрадали його під час окупації. Певний час Братченко продовжувала «очолювати» двійник музею там, але нині офіційною «директоркою» від росіян є колишня працівниця музею, яка активно поширювала російські наративи про «заснування» Херсона Тетяна Шандра.
Про долю експонатів краєзнавчого музею у Херсоні відомо мало, адже тривають слідчі дії. Там лишалась частина артефактів, знайдених у Тягині, а також частина того, що знаходив ще Віктор Гошкевич.
Втім, частину артефактів просто дивом вдалось врятувати. На початку 2022 року організатори експедиції попросили у Херсонського обласного краєзнавчого музею на рік експонування у Києві близько ста найцінніших знахідок з фортеці. Відповідну угоду між обласним краєзнавчим музеєм та Інститутом археології уклали, а артефакти вивезли з Херсона у січні 2022 року. Вже 16 лютого виставка відкрилась у Києві. Фактично так і врятували безцінні експонати.
Нині договір між музеєм та Інститутом археології пролонгований. Наталя Бімбірайте не приховує, що вважає те, що сталось, справжнім дивом і дякує за підтримку тим, хто зрештою зміг зробити так, аби артефакти з музею врятували: «Неймовірно дякую за допомогу депутатам Херсонської обласної ради Павлу Александрову та Вікторії Гавренковій, — додає Наталя Бімбірайте. — Вони тоді в буквальному сенсі упередили спротив директорки музею передати експонати до Києва. Тоді ніхто уявити собі не міг, що ця людина просто незабаром відкриє двері музею, аби росіяни викрали цінності, та буде на них працювати».
Сьогодні Херсонський обласний краєзнавчий музей став одним із символів незламності. Після зради колишньої очільниці та її поплічників музей відновив роботу. Працівники на чолі з Ольгою Гончаровою займаються обліком тих експонатів, які залишились, збирають нові, проводять низку освітніх заходів та ще чимало іншої роботи. Займаються вони разом із героями цього матеріалу і просуванням українських наративі та допомагають в оцифруванні колекції.
Цифровий музей — це не лише сучасне, а й рятівне рішення
Віртуальний музей – це проєкт громадської організації «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір» разом з партнерами – «Культурним центром Україна – Литва», Центром культурного розвитку «Тотем», Інститутом археології НАНУ, «Асоціацією Української Миротворчої Школи» і литовською громадською організацією «Допомога Півдню України» (Aid for Southern Ukraine) за підтримки програми «Долучайся» та за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Цифровий музей «Фортеця Тягинь» — це продукт, про який має знати весь світ, упевнений заступник начальника Херсонської ОВА з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (СDТО) Михайло Лемак:
«Тягинська фортеця – це об’єкт, який поєднує історію українців та литовців. Це про звʼязок Херсонщини з козаччиною і про те, що Росія намагається затирати, знищувати, нівелювати цю сторінку нашого минулого, яку ми не дуже добре ще знаємо, – що відбувалося на Півдні України у XIV–XV століттях. Думаю, що це гарний продукт, який можна буде демонструвати на міжнародній арені, розширивши доступ до артефактів, до наукових досліджень та до самої пам’ятки. До речі, ми обдумуємо, як безпечно провести презентацію віртуального музею на Херсонщині також».
Коментуючи ідею створення віртуального музею, і чиновники, і експерти наголошують: проєкт віртуального музею Тягинської фортеці – один із вагомих інструментів протидії дезінформації та історичним фейкам, які російська пропаганда поширювала і поширює про Південь України. І саме позиціонування музею українською та англійською має стати запорукою того, що правду про історію Херсонщини може дізнатись весь світ.
Ідея створення цифрового музею фортеці Тягинь у Наталі Бімбірайте та її партнерів була давно. Окупація 2022 року пришвидшила цей процес, адже розкопки проводити стало неможливим. Зараз це неможливо через постійні обстріли росіян. Територія городища також постраждала від обстрілів і частково – від підтоплення внаслідок підриву росіянами Каховської ГЕС.
Віртуальний музей буде містити і притаманні офлайн-музеям зали – вони лише будуть віртуальними. Також в ньому будуть оцифровані артефакти з детальними описами і поясненнями двома мовами – українською та англійською. Над цим працюють як професійні фахівці компаній «Імерсум» та «eMuseum», так і історики з археологами, адже описи потребують експертизи.
Голова правління ГО «Антикорупційний штаб» Сергій Миткалик називає створення віртуального музею не лише сучасним, а й рятівним: «Наша організація вже майже десять років займається розробкою цифрових інструментів, які дозволяють запобігати корупції та в разі виявлення – боротись із нею. У 2022 році ми доповнили свою діяльність тим, що корисно державі в цей момент: створили також реєстр воєнних злочинців та карту руйнувань, яка згодом стала картою відновлення та руйнувань. Це не зовсім про антикорупцію – це цифрові інструменти, які допомагають правоохоронним органам документувати злочини росіян, а також популяризувати на весь світ в доступному вигляді інформацію про їхні злочини. Зараз ми працюємо над фіксацією злочинів росіян щодо культурної спадщини України. І в цьому ключі те, що створюють херсонці, наразі – це не просто про сучасне рішення: воно по суті рятівне. Завдяки цифровізації артефактів та доступному опису двома мовами всі охочі з будь-якої точки світу можуть побачити, почитати і зрозуміти особливості історії регіону, про який росіяни протягом століть говорили всьому світу, що він російський. Проєкт, на мою думку, має велике майбутнє: і в освіті, і в доказах злочинів росіян, адже територія зазнала обстрілів, і в просуванні наших українських наративів в інформаційному полі світу. В часи, коли росіяни обстрілами знищують докази нашої ідентичності, цифровізація – це справжній порятунок».
Йде війна за повну зачистку свідомості європейців
Слова Сергія Миткалика про свідоме знищення росіянами історичних джерел та української ідентичності підтверджує і Борис Черкас, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, який також брав участь у експедиціях до Тягині. Нині пан Борис – у війську:
«Справа в тому, що сьогодні йде війна. Війна не просто Росії та України. Йде війна за повну зачистку свідомості європейців. Україна — тільки початок. Росіяни ніколи не визнавали за українців право на самовизначення. Вони нас не сприймають як окремий народ. Для того, щоб це обґрунтувати, треба було порушити безперервність буття на території України: українців як таких і, взагалі, буття на території України. Вони ламають через коліна, розстрілюючи наших істориків, через терор».
Віктор Гошкевич мріяв створити археологічну мапу на основі віднайдених у Тягині артефактів. Він встиг закласти основу для сьогоднішньої роботи на території фортеці – це підтверджують орагнізатори та учасники експедицій. Навіть попри умисне знищення слідів справжньої історії Херсонщини, яке визнавав і сам Гошкевич, науковець та власне його послідовники змогли зберегти цінні свідчення цивілізованого життя на Херсонщині задовго до приходу росіян. Сучасні тренди перетворення музею «в цифру» стали можливими завдяки тому, що заклав Віктор Гошкевич та незламності українських громадських діячів і науковців у збереженні національної спадщини.
Читайте також:
Майбутнє Високопільської лікарні: запитання без відповідей
